У багатьох моїх знайомих, які не глибоко занурені у наркотичні практики, є страх бути похованими в домовині. Вони не можуть спати вночі через це, але спати треба. Тож їм на допомогу приходить трава, горілка або снодійне. Мій страх ще жахливіший.
Якщо не глибше заходити у ненаукові теорії, все одно неможливо точно сказати, що відбувається з людською свідомістю, розумом після його смерті. Розум же не знаходиться в серці, порушення функції якого зрозуміле, не в нирках або легенях. Розум знаходиться в самій невивченій частині людини - у мозку.
А вдруг мозок не припиняє своєї роботи після того, як до нього вже не йде необхідний кисень? Вдруг померлі не відчувають тіла, не бачать, не чують - але залишаються у якійсь варіації розуму? Неначе карбовані в домовині свого тіла, не в змозі навіть пошевелитися, не кажучи вже про щось зробити...
Я думаю, у всіх людей, що мали справу з опіатами, психоделіками або ГАМК-ергетиками (в тому числі алкоголем), є досвід якоїсь варіації післясмертного життя. Мінімум, способи покінчити з собою за допомогою золотого уколу героїном, або з'їсти банку баклофену, запивши його елітним коньяком, поширені в інтернеті, і трип-звіти від ДМТ, мескаліну чи ЛСД просто вирують виходами з тіла, дверима в інший світ і так далі. Сни під баклофеном, так само як і алкогольні, вирують реалістичними картинами, які тривають вічно, межа між сном і реальністю повністю розсіюється. Опіатні грізи, сон під опіатами також дають картину дуже реалістичну, що виходить із глибин підсвідомості.
Що буде з моїм мозком через баклофенове передозування? Через героїнове? Не застрягну я у світі власної підсвідомості, чи не буду жити ще вічні тисячі життів, поки відповідальна за підсвідомість частина мозку не буде з'їдена хробаками? Чи не є ця реальність моїм передсмертним баклофеновим божевіллям?
А якщо - раптом! - частина мозку, відповідальна за біль, раптом не згниє одразу? Не буде навіть свідомості, буде лише біль, біль від кожного дотику кожної бактерії на приймах живучих мої таки вижили нерви опариша? А якщо залишиться параноя? Голод? Будь-яка післясмертна галюцинація, з легко функціонуючим, б'ючимся в агонії розумом, прискореним відчуттям швидкого гниління, може розтягнутися у вічність, у тисячі вічностей, хоча для об'єктивного часу це може бути миттям. Під психоделіками люди часто переживали тисячі вічностей за 20 хвилин трипу - а раптом цей трип може розпочатися в момент смерті мозку?
Це пояснює можливість вічного життя після смерті - нічого не значуще для реального світу і дійсно вічне для розкладаючогося мозку - лише така перспектива мало надихає через відсутність конкретних подробиць. Я не хочу застрягнути назавжди після смерті або в героїнових грезах, або в баклофеновій імітації реальності, або в сальвійному трипі. Взагалі, мене зачаровує перспектива самогубства. Мені здається, я не здатна прожити життя так, щоб досягти будь-яких поставлених перед собою цілей - щось, крім того, ставити й виконувати свої цілі я не вмію - багаторічний досвід показує, що всі мої корисні дії відбуваються спонтанно, вся моя активність безметушна. Самогубство для мене - найкращий вихід із цієї так неприємної для мене особистості.
Але ось, після всіх цих роздумів, я розумію, що навіть це порятунок мене не врятує - адже потрібно померти напевно і без бід-трипу, а для цього потрібні умови й тривала підготовка. Смерть також стала метою, а мети я досягати не вміюк. Ось тому я і наркоманю - адже є шанс таким чином померти несподівано і спонтанно, я відбувається все хороше в моєму житті.
コメント